Чому немає глобального арбітра для включення на роботу

Прогалина, яку люди не помічають, поки не шукають її

Майже кожна велика сфера міжнародного життя має орган, який встановлює правила, веде статистику та на якого можна вказати, коли країна порушує норми. У торгівлі — Світова організація торгівлі. У громадській охороні здоров'я — Світова організація охорони здоров'я. У цивільній авіації — ICAO. У фінансовій стабільності — Банк міжнародних розрахунків і Рада з фінансової стабільності. Навіть у такій вузькій сфері, як поштова доставка, існує Всесвітній поштовий союз, який безперервно працює з 1874 року.

Включення на роботу людей з інвалідністю не має еквівалента. Не існує єдиного міжнародного органу, який встановлює обов'язкові стандарти зайнятості, перевіряє nationale результативність на основі цих стандартів або публікує порівняльну глобальну статистику так, як це робить опитування PISA OECD для освіти. Натомість існує мозаїка накладених один на одного мандатів, кожен з яких має реальну цінність, але кожен структурно неспроможний виконати завдання самостійно.

Мозаїка по частинах

Конвенція ООН про права інвалідів (CRPD, 2006) найбільше наближена до глобальної рамки. Вона має 194 сторони та явно визнає право на працю (Стаття 27). Однак Комітет CRPD, який моніторить дотримання, працює переважно через розгляд звітів, які держави подають про себе — перевір щонайменше кожні чотири роки — та видає "висновкові зауваження" та рекомендації. Він може розглядати індивідуальні скарги лише щодо держав, які також приєдналися до Факультативного протоколу, на якому налічується 110 сторін. Він не має правоохоронної влади, не може змусити розкриття даних і не має бюджету або мандату для ведення порівняльної статистики зайнятості осіб з інвалідністю у країнах.

Міжнародна організація праці (МОП) встановлює відповідні конвенції — зокрема C159 про професійну реабілітацію та зайнятість (осіб з інвалідністю), 1983 — та збирає статистику праці загалом. Але C159 була ратифікована лише 85 з 187 держав-членів МОП, наглядова діяльність МОП спирається на ту саму модель самозвітування, що й CRPD, а зайнятість осіб з інвалідністю є лише вузькою часткою організації, основний мандат якої охоплює всі трудові права, а не спеціалізований орган включення.

OECD виробляє справді корисний порівняльний аналіз — її звіт 2022 року Disability, Work and Inclusion і її огляди країн цитуються у власних дослідженнях InkludX. Але OECD налічує 38 членів, виключає більшість світу, не має механізму забезпечення та публікує за власним графіком замість того, щоб вести неперервний публічний набір даних.

Європейський Союз найдальше заходить за будь-яке наднаціональне органи: Стратегія ЄС щодо прав осіб з інвалідністю 2021–2030 окреслює програму флагманських ініціатив, а Європейський закон про доступність має реальну юридичну силу. Але його юрисдикція поширюється лише на держави-члени ЄС, і брифінг Європейського парламенту від листопада 2024 року виявив, що, хоча шість з семи флагманських ініціатив Стратегії були реалізовані, персистентні прогалини залишилися у доступу до робочих місць — середня дельта зайнятості осіб з інвалідністю ЄС все ще становила 21,5 відсоткових пункти в 2023 році. І він не має юрисдикції за межами Європи.

Національні уряди розробляють власні визначення інвалідності, власні системи допомоги, власні квоти зайнятості (або їх відсутність) та власні статистичні органи — кожен вимірює щось інше, на іншому циклі, у різних одиницях виміру. Дані NAV Норвегії не побудовані для порівняння з даними німецького Integrationsamt, які не побудовані для порівняння з даними британського DWP. Порівняння "показника зайнятості осіб з інвалідністю" у країнах, які InkludX наразі охоплює, вже потребує узгодження кількох різних визначень того, хто вважається інвалідом і що вважається зайнятістю.

Чому фрагментація — це норма, а не недогляд

Це не випадок очевидного закладу, який ніхто ще не створив. Включення на роботу знаходиться на перетині трудового права, політики охорони здоров'я та інвалідності і соціального забезпечення — трьох сфер, які майже скрізь вирішуються окремими міністерствами всередині країни та окремими органами ООН і багатосторонніми агенціями на міжнародному рівні (МОП, ВООЗ, ПРООН, Комітет CRPD). Жоден з існуючих органів не володіє повним перетином, а створення нового обов'язкового міжнародного органу потребувало б того рівня консенсусу на рівні договору, що знадобився майже п'ятдесят років у торгівлі — від підписання ГАТТ у 1947 році до створення СОТ у 1995 році — для проблеми, яка має набагато менше комерційного тиску на її користь, ніж торгівля коли-небудь мала.

Практичний результат: голландський розробник політики не може звернутися до єдиного надійного джерела, яке ранжує результати WIA порівняно з данською системою flexjob або шведською компенсацією хвороб (sjukersättning) за єдиною шкалою. Особа з інвалідністю, яка переїжджає між країнами ЄС, не може перевірити в одному місці, як насправді відрізняються їхні права та підтримка. Журналіст, який намагається притягти уряд до відповідальності за зайнятість осіб з інвалідністю, повинен самостійно зібрати дані з національних статистичних офісів, Євростату, OECD та звітів громадських організацій — джерел, які рідко збігаються, і жодне з них не побудовано для такого порівняння.

Що InkludX задумана робити щодо цього

InkludX не ставила за мету замінити Комітет CRPD, МОП або Європейську комісію — жодна компанія не може це зробити, і гарантична розбіжність у управлінні є справжньою багатосторонньою проблемою, яку можуть закрити лише справжня міжнародна координація. Те, що робить InkludX, менше за масштабом і більш негайно корисно: це робоча спроба побудувати, країна за країною, порівняльний шар, який жодна установа наразі не забезпечує від кінця до кінця.

Конкретно це означає:

• Стандартизацію даних країн на єдиній порівняльній основі. Звіти InkludX про країни (Нідерланди, Данія, Швеція, Німеччина, Норвегія та інші) навмисне узгоджують національні категорії допомоги, визначення зайнятості та бюджетний облік у спільну структуру, щоб читач міг порівняти результати WIA, flexjob та sjukersättning поряд, а не покладатися на п'ять несумісних основних статистичних даних.
• Агрегацію доказової бази, включаючи втручання з справді міцними даними — Individual Placement and Support перед усім іншим — щоб розробники політики та роботодавці не мали самостійно відстежувати 28 рандомізованих контрольованих випробувань IPS.
• Прямий зв'язок сторони попиту та сторони пропозиції — інклюзивних роботодавців та осіб з інвалідністю, що шукають роботу — у одному продукті, замість того щоб залишати цей пошук функцій тому, яка національна дошка оголошень про роботу або громадська організація випадково працює в даній країні.
• Відкрите публікування, виходячи з припущення, що прозоре, постійно оновлене порівняння варто більше для підзвітності, ніж ще один періодичний звіт, який застарівають через рік після публікації.

Жодне з цього не замінює обов'язкову владу, яку справжній міжнародний орган міг би мати, якби він існував. Але поки що політика компромісів між міністерствами праці, охорони здоров'я та соціального забезпечення не виробить волю для такого роду установи — а історія припускає, що це може тривати десятиліття — розрив мають заповнювати ті, хто готовий виконати нудну роботу порівняння, країну за країною та набір даних за набором даних. Це проблема, на вирішення якої було задумано InkludX.

Джерела: Конвенція ООН про права інвалідів (2006), її Факультативний протокол та статус договору (ООН Treaty Collection); Конвенція МОП № 159 (1983) статус ратифікації (NORMLEX); OECD, Disability, Work and Inclusion (2022); Брифінг Європейського парламенту щодо Стратегії ЄС для прав осіб з інвалідністю 2021–2030 (листопад 2024); історія СОТ та Всесвітнього поштового союзу; зведення доказів центру IPS Employment.